.RU

Возвращение странника. Пути и перепутья Васил ия Григоровича-Барского




ГУК г. Москвы Библиотека украинской литературы

Возвращение странника.


Пути и перепутья Василия

Григоровича-Барского.


ЭЛЕКТРОННОЕ

ИЗДАНИЕ








Информ-блок,

посвященный 310-й годовщине со дня рождения

украинского путешественника и писателя
Материалы публикуются на украинском и русском язиках.

Январь 2011 г.

14 января 1701 года родился Василий Григорович-Барский, украинский писатель и путешественник, чье творческое наследие органично воспринято и усвоено также русской культурой


^ В Малой России и в соседних губерниях

нет ни одного места и дома, где бы не было этих «Записок».

Василий Рубан




Путешественник, ученый и писатель – Василий Григорович-Барский. Он решил побывать во многих странах мира, приобретая знания «на пользу себе и Отчизны». В 18-ом веке его путь пролег через Венгрию, Грецию, Палестину и многие другие страны. Пытливый путешественник почти четверть века изучал географию, искусство и национальные обычаи тех краёв, где бывал. Свои наблюдения он фиксировал в дорожных «Записках», к которым затем добавил подробный маршрут путешествий и около 150 иллюстраций. В 1747 году Григорович-Барский вернулся в Киев, и вскоре умер. Почти сразу его «Записки» приобрели широкую популярность в Украине и России. Они распространялись в рукописном виде, а в 1778 году были напечатаны.


Не умирает и до сих пор эта удивительная история странствований по далеким краям пешеходца Василия  Григоровича-Барского , который, как сказал в надписи на его могиле безвестный стихотворец:

Удолий глубину, гор знатных высоту

Ступанием своим и пядию измерил,

И чрез перо свое Отечество уверил

О маловедомых в Подсолнечной вещах…


Штрихи к портрету: академический взгляд


Василий  Григорьевич ГРИГОРОВИЧ-БАРСКИЙ

ГРИГОРОВИЧ-БАРСКИЙ   Василий  Григорьевич [1 (12) I 1701, Киев — 7 (18) X 1747, там же]. Родился в семье купца, учился в Киево-Могилянской академии, куда поступил благодаря помощи ее ректора Феофана Прокоповича. «Не силен в науке был, — говорил о себе Г.-Б., — 

обаче прошел малыя школы даже до риторики» и достиг «начал философии». В сер. 1723 болезнь заставила Г.-Б. прекратить учение и отправиться для лечения во Львов. Там Г.-Б. и его товарищ Иустин Леницкий поступили в класс риторики иезуитской академии под именем униатов братьев Барских. Вскоре обман раскрылся, и Г.-В. оставил Львовскую академию.

 С детства Г.-Б. «имел охоту видеть чужие страны» и в апр. 1724 в одежде римского пилигрима отправляется в путешествие, которое продлилось ок. 24 лет. Посетив Кашау (Кошице), Пешт, Вену, Бари (город в Италии, где находились мощи Николая Мирликийского) и, наконец, Рим и Венеции», Г.-Б. отправляется на остров Корфу и через Кефалонию, Зант достигает острова Хиос, а затем — Солуня и горы Афон. 10 сент. 1726 Г.-Б. отплыл из Солуня в Палестину, побывал в Иерусалиме, на Синайской горе, посетил остров Кипр; восемь месяцев прожил в Египте, на подворье александрийского патриарха Козмы в Каире (1727—1728). Вслед за этим Г.-Б. снова отправляется на Синай и в Палестину. Всюду путешественник глубоко интересуется жизнью и историей народов Балкан и Ближнего Востока. «Идеже бо учение, — утверждает Г.-Б., — тамо просвещение ума, а идеже просвещение ума, тамо познание истины».

 В 1729—1731 Г.-Б. живет в Триполи (Сирия), где в местном училище изучает греч. под руководством иеромонаха Иакова. В Дамаске Г.-Б. был пострижен в монахи антиохийским патриархом Сильвестром (1734) под именем  Василия . Шесть лет Г.-Б. провел на острове Патмос, где изучал греч. язык и литературу. В 1741 Г.-Б. получил письмо из Киева с известием о кончине отца и захотел вернуться на родину. Он написал письмо в Киев своему бывшему товарищу Симону Тодорскому, учителю новооткрытого греч. училища в Киеве, и просил должности учителя. В мае 1743 по указу императрицы Елизаветы Петровны рус. посол в Константинополе А. А. Вешняков вызвал Г.-Б. к себе и предложил ему место священника посольства. Г.-Б. прожил в Константинополе один год, а в мае 1744 направился на Афон, где получил доступ во все греко-православные монастыри и их библиотеки. Вернувшись через Эпир и Македонию в Константинополь в сер. 1746, Г.-Б. застал уже нового рус. посла А. И. Неплюева, который хотел было его арестовать и отправить на родину. Через Болгарию, Румынию и Польшу Г.-Б. вернулся в Киев (2 сент. 1747). Еще в Бухаресте он получил от префекта киевоподольских школ Варлаама Лащевского письмо с приглашением занять кафедру греч. языка в Киево-Могилянской академии. Однако Г.-Б. тяжело заболел: трудности и лишения долгих странствований не прошли бесследно.

***

Главный труд Г.-Б. — путевые записки, в которых он называет себя то Барским, то Беляевым-Плаки-Альбовым, то  Василием  Киевским. После смерти записки Г.-Б. хранились вместе с многочисленными рисунками в доме его матери (до 1774), которая давала переписывать рукопись всем желающим. «В Малой России и в окружающих оную губерниях, — писал В. Г. Рубан, — нет ни одного места и дома, где бы не было ее списка. Почти во всех российских семинариях для епархиальных архиереев по нескольку раз ее переписывали, благочестивые же люди из духовных и мирских состояний за великие деньги доставали оную». Симон Тодоровский хотел, разобрав рисунки и вклеив их в подлинник, издать записки отдельной книгой, но в 17547 умер, не успев совершить задуманное. Отрывок из книги Г.-Б. — «Описание города Солуня» — впервые появился в печати на страницах журнала «Парнасский щепетильник» (1770, июль). Первое полное издание текста книги было осуществлено В. Г. Рубаном по указанию Г. А. Потемкина в 1778 с некоторыми поправками и дополнениями под загл. «Пешеходца  Василия   Григоровича - Барского  Плаки Албова, уроженца  киевского, монаха антиохийского, путешествие к святым местам в Европе, Азии и Африке находящимся, предпринятое в 1723 и оконченное в 1747 г., им самим писанное» (переизд.: СПб., 1785; Клинцы, 1788; СПб., 1793, 1800, 1819; М., 1847). Первое научное издание записок по автографу Г.-Б. (ТИМ, собр. А. С. Уварова, № 1760—1762) с учетом мн. др. списков подготовил Н. П. Барсуков (1885); в это издание вошли подлинные рисунки Г.-Б. (в количестве 137) — виды, планы, фасады замечательных зданий Востока, сохранившиеся в Уваровской рукописи; 11 рисунков, известных В. Г. Рубану, в настоящее время утрачены; кроме того, существует альбом рисунков Г.-Б. в рукописи из фонда Одесского о-ва истории и древностей рос., который включает рисунки, не вошедшие в издание Барсукова (ЦНБ АН УССР).

 Путевые записки Г.-Б. продолжают известный в рус. литературе с XII в. жанр паломнических хождений ко «святым местам». В записках Г.-Б. содержится богатый и разнообразный географический, историко-археологический и искусствоведческий материал по странам юго-вост. Средиземноморья и Ближнего Востока. Особенно подробно описана гора Афон с ее монастырями и книжными сокровищами. В «Записках» отразилась яркая личность их автора, пытливого исследователя, внимательного наблюдателя, знатока языков и истории культур балканских и ближневост. народов.

 

Литература:

Барсуков Н. П. Жизнь и тр. В. Г. Барского. СПб., 1885;

Греков Ф. Жизнь и странствования  Василия   Григоровича - Барского. СПб., 1892;

Украïнськi письменники: Бïобiблiогрфiчний словник. Т. 1. Давня украïнська лiтература (XI — XVIII ст. ст.). Киïв, 1960;

Родаченко I. Мандрiвки Василя Барського: Документальна повiсть. Киïв, 1967.

 

^ Ю. К. Бегунов

Источник:  Институт русской литературы (Пушкинский Дом) РАН


Представляем книгу

Год выпуска: 1885-1889
^ Автор: В. Григорович-Барский
Жанр: Путешествие
Издательство: СПБ, Православное Палестинское общество

Описание:Василий Киевский (Григорович-Барский) - русский паломник-пешеходец (1701 - 47).В 1723 г. он отправился в Львов, где ему удалось поступить в иезуитскую академию под вымышленным именем Барского (1724): но иезуиты скоро догадались, что имеют дело с православным, и выгнали его из академии. В августе 1724 г. Василий, вместе с одним вдовым священником, предпринял пешее хождение в Рим; затем он один отправился в Корфу, Кефалонию, Зант, Хиос, Солун и Афон, оттуда в Палестину, Сирию, Аравию до горы Синайской, Египет, снова посетил острова Архипелага, остановился на некоторое время в Константинополе, ходил в Антиохию, опять на Афон, прошел Эпир, Македонию и из Константинополя через Румынию, Болгарию, Молдавию и Польшу вернулся в Киев, где вскоре и скончался. Во время всех своих странствований Василий вел обстоятельные путевые записки. Его описания отличаются подробностью и точностью и свидетельствуют, между прочим, что он прилежно читал и изучал древних, особенно средневековых греческих писателей, на которых часто ссылается. Везде он снимал виды и планы замечательнейших мест и зданий и собрал их около 150. По возвращении он хотел пересмотреть и исправить свои записки для печати, но болезнь не дала ему возможности это сделать. Подлинная рукопись Василия явилась в свет во всей неприкосновенности в издании православного палестинского общества, под редакцией Н.П. Барсукова (СПб., 1885 - 89).

2000 р. у видавництві Соломії Павличко “Основи” (м. Київ) видано повний текст “Мандрів” у перекладі з давньоукраїнської П. Білоуса. Автограф твору зберігається серед рукописів ЦНБ ім. В. І. Вернадського НАН України у Києві. Текст “Мандрів” зі скороченнями вперше опублікував у Санкт-Петербурзі В. Рубан 1778 р. У 80-х рр. ХІХ ст. повне видання з ілюстраціями у 4 томах здійснив російський археограф М. Барсуков


^ В контексті історії українського письменства

Монументальний зразок паломницької літератури

.

.Література означеного періоду була різножанровою і різноманітною тематично. Ще протягом всього XVII ст. велася релігійна полеміка з католицизмом, уніатством, протестантизмом, іудаїзмом, ісламом, що породжувало полемічні твори. Їх виховний християнський пафос доповнювався і ораторсько-проповідницькою прозою. Проповіді, “слова”, “казання”, “поученія” Л. Барановича (“Меч духовний”, “Труби словес проповідних”), І. Галятовського (“Ключ разуменія”), А. Радивиловського (“Венец Христов”), С. Яворського, Ф. Прокоповича, а у XVIII ст. Г. Кониського, І. Леванди досягли високого мистецького рівня. Агіографічну традицію завершує 4-томна “Книга житій святих” Д. Туптала.

Багато писалося в ці часи мемуарно-історичних творів. Крім згадуваних вже літописів Самовидця, Г. Граб´янки і С. Величка в кінці XVIII ст. з´являється анонімна “Історія русів”. Видатною пам´яткою паломницької прози стали “Странствованія” В. Григоровича-Барського....

Подорожні записки Василя Барського стали монументальним зразком паломницької прози.

(Історія української літератури. Том другий. Київ, «Наукова думка», 1967)


Місто Лева у долі Григоровича-Барського


Упродовж 24-річних мандрів Григорович-Барський пройшов пішки через Польщу, Угорщину, Австрію, Болгарію, Грецію, Румунію, Італію, відвідав головні пам’ятки давніх цивілізацій та раннього християнства у Сирії, Лівані, Іраку, Йорданії, Ізраїлі, Єгипті, двічі відвідував Афонські монастирі. Увесь складний шлях мандрівника знайшов відображення в описі подорожі, проілюстрованому 148-ма малюнками – видами міст, планами та видами монастирів, розчитками написів (до нашого часу збереглося 137). Як ревний православний український прочанин вшанував і докладно описав пам’ятки як східної, так і західної християнської культури. Ще за життя мандрівника фрагменти його твору переписувалися, користувалися популярністю і отримали високу оцінку читачів, твір був надзвичайно популярним серед духовної і світської еліти на Україні.

Родина Григоровича-Барського походила з Бару (що, напевно, пізніше й зумовило появу прізвища), але у другій половині XVII ст. переїхала до с. Літки біля Києва, а згодом і до київської Печерської Слобідки та на Поділ. Батько був купцем. Народився Василь 1701 р., початкову освіту здобув вдома. 1715 р. вступив на навчання до Києво-Могилянської Академії, де успішно опанував вступний цикл, і 1721 р. розпочав вивчення богословсько-філософських курсів, які мали завершувати повну освіту. Та продовжити навчання юнак не зміг – несподівано захворів, стан здоров’я був настільки важким, що, як згодом писав сам мандрівник, на той час втратив надію на зцілення. Але саме ця подія і стала одним із чинників, які спонукали Григоровича-Барського до мандрів, зокрема подорожі до Львова.

Коли Василь Григорович-Барський почув, що його одноліток та однокласник, брат ігумена Свято-Михайлівського монастиря (1716-1719), а на той час суздальського єпископа Варлама (1719-1724), Юстин Леницький вирішив навчатися у Львівській єзуїтській колегії, то вирішив спробувати і собі, тим більше, що чув про добрих львівських лікарів, які могли б допомогти у його недузі. Покинувши домівку без згоди батька, у липні 1723 р. Василь з Юстином вирушили в далеку дорогу. Мандрівник із захопленням згадував своє перебування “у славетному місті Львові, в якому є кам’яні будівлі, і чудові церкви, і дзвіниці, і школи, і чимало освічених людей”, тим більше, що саме тут він і справді знайшов лікаря, який швидко допоміг вилікувати ногу. Із великою радістю прийняли православних мандрівників і львів’яни-українці. Василь Григорович-Барський згадував їхні розповіді про насильне упровадження унії та таємне збереження православної віри. Тепло прийняв у себе і на якийсь час забезпечив житлом молодиків ігумен львівського монастиря св. Іоана Богослова Пахомій (Гучинський), який згодом і благословив Василя Григоровича на прощу.

Наступним завданням, яке ставили перед собою молоді мандрівники, полягало у зарахуванні на навчання до єзуїтів. Блискуче володіння латинською мовою та високий рівень ерудиції дозволили їм створити правдоподібну легенду, якої навіть після тривалих розпитувань не зміг викрити префект колегії. Хлопці представилися як рідні брати з Бару – “Барські”, розповіли свою версію про попереднє навчання, і були прийняті у колегію. Але навчалися вони недовго – хтось із студентів-уніатів таки викрив їхнє походження і віровизнання, та оскільки нові студенти були позитивно прийняті префектом і професором риторики, побоявся заявити про це відкрито. І “заздрістю чи ненавистю сповнені” недоброзичливці вигадали підступ: написали листа, нібито від імені батьків з Києва, із застереженнями від “уніатського лицемірства і папської отрути” та через якусь стару жінку передали префектові, ніби від якихось купців. Коли префект отримав таке “послання”, відразу ж вивісив на воротах академії “ексклюзію” – наказ про відрахування, а сам увійшов до класу і різко оголосив своє рішення стосовно “прокажених козлів” та “вовків з лісів київських”, які обманом проникли у школу.

Тиждень хлопці нікуди не ходили і вирішували, як діяти далі. Василь надумав повертатися до Києва через брак коштів на подальше життя і важке відчуття через перехід в унію львівських православних храмів і монастирів. За намовою Юстина вони обоє звернулися до львівського уніатського єпископа Афанасія (Шептицького), розповіли йому про все і просили підтримки. Єпископ прийняв їх дуже радо, скористався своїми близькими стосунками з латинським духовенством і посприяв їм у поверненні на навчання. Кафедральний архідиякон, за порадою Афанасія, засвідчив, що хлопці походять із Львівської єпархії, а до Києва ходили, щоб побачити “чужі землі”. Уже наступного дня обидва студенти на великий подив та заздрість учнів були повернуті за студентську парту (чого раніше не траплялося, незважаючи на причину відрахування).

Можливо, саме цей епізод із життя Василя Григоровича-Барського зумовив практику тогочасного і наступних ректорів Львівської єзуїтської колегії, які з 1724 р. у випадку вступу на навчання українців суворо стали вимагати рекомендацій уніатських архієреїв.

Але й тепер навчання Григоровича-Барського у Львові було уже нетривалим – через кілька місяців у квітні 1724 р. він вирішує піти у далеку прощу до міста Барі (обітницю поклонитися мощам св. Миколая Чудотворця він дав ще під час хвороби) та Риму. Отримує підтримку Афанасія (Шептицького), який подбав про видання патентів-свідоцтв для прощі, а також відповідних грамот від єзуїтів та латинського архієпископа.



Таким чином, Львів став відправним пунктом мандрів Василя Григоровича-Барського, початком пізнання нового, і важливим етапом його навчання. Також про нього згадуємо як про одного із найвизначніших читачів теперішньої Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка.

(За матеріалами НБ Львівського НУ імені Івана Франка)


Наукова студія

Дмитро Степовик


ЗВИЧАЇ ІНОЗЕМЦІВ В ОПИСАХ УКРАЇНСЬКОГО МАНДРІВНИКА ХVІІІ ст.


Одним із "наскрізних" жанрів давньої української літератури - від великокнязівської до гетьманської доби - був жанр паломницької прози. Українці любили і люблять мандри, що може здатися дивним для осілої аграрної нації. Одначе зміна місць проживання є, очевидно, "у крові" цього народу. Християнська релігія і, зокрема, традиція паломництва до святих місць, де зародилася ця релігія, значно сприяла розвиткові паломницького жанру, а улюбленим місцем паломництва українських монахів був Єрусалим. Одним із ранніх відомих творів паломницької прози є пам'ятка початку XII століття "Життя й ходіння Данила", в якій яскраво та емоційно описана подорож чернігівця Данила до гробу Господнього, щоб помолитися за всю нашу країну. У Палестині, де Данило був між 1106-1108 роками, він, між іншим, зустрічався з керівником хрестоносців королем Болдуїном І.

Кожне століття давало нових паломників та їхні більш або менш деталізовані описи Єрусалима і всієї Палестини. У цьому давньому жанрі навіть виробилися певні стереотипи і формальні засоби, зорієнтовані на твір Данила Паломника. Лише у XVIII столітті в традиції паломницьких описів настали зміни: у традиційну схему спогадів почали вносити багато "свіжого" життєвого матеріалу, навіть нові жанрові елементи - репортажні, епістолярні, мемуарні. З відомих паломників першої половини XVIII століття можна назвати монахів Новгород-Сіверського Спаського монастиря Макарія та Сильвестра (1704-1707 рр.), які відвідали Єрусалим; єромонаха Чернігівського Борисоглібського монастиря Іполита, що побував у 1707-1709 роках в Єрусалимі, на Синаї та Атоні; єромонаха Києво-Печерської Лаври Варлама Ліницького, який побував у Палестині в 1712-1714 роках; монаха Чигиринського Мотронинського монастиря Серапіона, який відвідав Святу Землю в 1749 році.

Та найдовше місцями виникнення й поширення християнської релігії ходив вихованець Києво-Могилянської академії, уродженець Вінниччини Василь Григорович-Барський (1701-1747 рр.). Він провів у мандрах 24 роки життя (1723-1747) і відвідав такі країни: Угорщину, Австрію, Італію, Грецію, острів Кіпр, Палестину, Сирію, Єгипет, Атон, острови Егейського та Середземного морів. Опис його подорожі займає чотири грубих томи. Не було хоч одного більш-менш видатного місця в цих країнах, яке б в усіх деталях не описав український мандрівник, широко застосовуючи для ілюстративних порівнянь матеріали з Біблії, історії Церкви, житій (біографій) святих, географії, археології, етнографії, історії, архітектури, образотворчого мистецтва. Він також виконав понад 120 штрихових рисунків, здебільшого у жанрі пейзажу, дванадцять з яких (десята частина всього графічного матеріалу) присвячені краєвидам міста Єрусалима та навколишніх місцевостей. Це свідчить про особливий інтерес Григоровича-Барського до святого міста, тим більше, що і в текстовій частині його томів святиням Єрусалима й ближніх околиць приділено підкреслено помітне місце.

Ми не знаємо, що спонукало молодого Василя вирушити у такі далекі мандри, в яких він виснажив себе до краю і повернувся додому, щоби померти у доволі молодому віці - у 46 років. В Україні, з його талантами та здібностями, він міг би жити у більших зручностях, ніж у подорожах.

Народився письменник-мандрівник 1701 року в Києві у купецькій родині, що походила з міста Бар (Вінниччина). Навчався у Києво-Могилянській академії та Львівській колегії єзуїтів. Пізніше він писав, що змалку мав бажання побачити чужі країни, що, очевидно, й спонукало його зігнорувати переваги спокійного життя та у віці 22-х років вирушити у світ. Перед прибуттям до Єрусалима він вже понад три роки мандрував країнами Подунав'я, Італією та Балканами. Впершее Григорович-Барський ступив на Святу Землю 29 вересня 1726 року, коли разом з іншими паломниками здійснив морську подорож з Греції у порт Йоппію, нинішню Яфу. Він описує збудження, яке панувало серед прибулих у передбаченні швидкого знайомства з Єрусалимом. Одначе, на відміну від своїх попередників - українських паломників минулих часів, які ігнорували зовнішні обставини своїх подорожей, - Василь надзвичайно гостро реагує на людські взаємини, на рівень гостинності щодо паломників. Він зауважує етнічний склад населення та різне ставлення місцевих етнічних груп до християнських паломників. Найкраще до подорожніх ставилися греки і євреї, але це вже було в Єрусалимі, куди прибульці діставалися ледь живими. А в перші години й дні подорожани зустрічали тільки турків, агарян (арабів) та ефіопів: всі вони, на загал, не дуже привітно ставились до паломників з Греції.

Якщо турки й араби обмежувалися звиклими у таких випадках митними зборами, то ефіопи допікали паломникам найбільше: настирно вимагали бакшиш (хабар), а хто не давав, чи давав мало, чи давав не всім, того штовхали, погрожували і навіть били. Український мандрівник пише, що його групу врятував від терору вимагачів один агарянин, який їхав кіньми до Єрусалима і взяв паломників під свою опіку, начебто найнявши на роботу. Тільки тоді африканці залишили паломників у спокої, і вони, благополучно долаючи кам'янисті вузькі стежки, дісталися до мети своєї подорожі. Перед стінами Єрусалима їм ще раз довелося сплатити мито. Лише увійшовши в місто через Давидові ворота, вони опинилися у безпеці та оселилися в патріаршому монастирі (Єрусалимським патріархом тоді був Хрисан), звідкіля щодня ходили до тих чи інших святинь, описам яких український мандрівник присвятив цілі сторінки свого щоденника і які також зарисовував.

У Єрусалимі він пробув близько семи місяців - з кінця вересня 1726 року і до кінця квітня 1727 року. Його допитливості та рухливості міг би позаздрити і сучасний турист. Григорович-Барський по кілька разів бував у тих же місцях, а особливо в тих, які описані в Біблії. Він цитує Святе Письмо, вказуючи розділи й вірші процитованих фрагментів, наче звіряє достовірність написаного. Безумовно, його погляд щодо матеріального підтвердження присутності Ісуса Христа, Богородиці, пророків, апостолів - це погляд віруючого християнина, який ні на мить не сумнівається в ідентичності кожного камінчика на Єлеонській горі, біля Кедронського потоку, у храмі Воскресіння Христа, гробу Господнього тощо. Майже біля кожного пам'ятного місця описує своє піднесення, хвилювання і здивування від побачених біблійних реліктів. Особливо багатим на враження видався у нього день 23 жовтня 1726 року, коли він оглядав камінь на вершині Єлеонської гори, з якого вознісся на небо Ісус Христос, потім пішов до Гефсиманського саду, де в храмі гробу Богородиці брав участь у Святій Літургії. Відтак, вийшовши з церкви, пішов уздовж Кедронського потоку і натрапив на стародавній єврейський цвинтар, де знайшов (з великим подивом для себе) гробівці Авесалома і пророка Захарії, які відразу ж зарисував. В описах його вражень відчувається не тільки молодеча допитливість, але й романтична вдача, вразливість, природна доброта серця.

За всієї відданості християнству, Григорович-Барський не був фанатиком. У його описах нема осуду обрядів і звичаїв юдаїзму чи ісламу. Навіть спостережений випадок прозелітизму, який гостро засуджують представники всіх релігій, він описав спокійним тоном й без нарікань, а швидше - з легким гумором. Одинадцятого жовтня 1726 року український мандрівник став свідком, як він пише, "чину переведення з віри християнської у турецьку віру". Над колишнім християнином виконали обряд "переведення", потім його посадили на гарного коня і почесно возили містом вигукуючи й ударяючи в тимпан. Процесію очолював агарянин, який вимагав дарів (бакшиш) від усіх зустрічних християн і євреїв та віддавав їх новопосвяченому.

В цих описах українського паломника відчувається повага і до юдейських святинь. Так, 16 жовтня він відвідав місце, де колись стояв храм, який збудував цар Соломон. Це місце Григорович-Барський з пошаною назвав "святилищем Соломона", водночас згадуючи історію і "велике зруйнування Єрусалима" та забудову румовищ новими будівлями. Біля мечеті Омара він побачив сторожу, яка забороняла "входити усім, хто був іншої віри, крім магометанської". Автор мав схильність коментувати побачене: чи то вулична сцена, чи розмова, чи цікавий краєвид. Він старається в усьому помітити риси позитивного, оцінюючи людей не за їхньою вірою, а за приязними взаєминами. Але оця позитивістська налаштованість Григоровича-Барського не була безмежна: він засуджує брутальність, насильство, нетерпимість, лихослів'я. Так, ще коли паломники наближалися до Єрусалима і, побачивши Емаус, замилувались його краєвидом та пригадували євангельську розповідь про те, як у цьому місці учні Христа впізнали воскреслого Ісуса під час ламання хліба, несподівано на них напали з дрючками вимагачі бакшиша. "О, роде невірний і розбещений, - скаржиться наш мандрівник. - По-правді невірний, бо тримаєшся Магометанського закону, а розбещений, бо не маєш не тільки жодних чеснот, але й ніякої людської моралі, ні звичаю; якби хто захотів описати їхнє нелюдське життя та звичаї, то стало б моторошно не лише тому, хто пише, але й тому, хто читає" (запис зроблено 29 вересня 1726 р.).

Якщо в українській літературі багато попередніх паломницьких описів Єрусалима мали повчально-дидактичний стиль, якщо їх автори звертали більшу увагу на релігійні аспекти побаченого, то описи Григоровича-Барського рясніють особистими враженнями, пізнавальними моментами. Він виявляє якесь особливе замилування старовиною та із захопленням описує кожне місце, про яке раніше тільки читав або чув. Навіть сам перелік місць, які він відвідав у Єрусалимі та його околицях, може здивувати читача, і то не лише тогочасного, а й нинішнього.

Ось основні місця, які побачив, описав, а деякі й зарисував наш мандрівник від середини жовтня до кінця грудня 1726 року: дім Якима й Анни - батьків Діви Марії; рів Єрусалимський - місце вбивства першодиякона Степана; Кедронський потік, уздовж якого наш мандрівник ходив неодноразово; Єлеонська гора, яку він пройшов у різних напрямках та описав, як вона була забудована: "Будинки, що стоять на вершині гори, добре збудовані, там і мечеть турецька стоїть, у ній турки Богу моляться, а також навколо росте багато оливкових дерев"; дім святої Мелани Римлянки; Гефсиманський сад; гробівець Богородиці Марії - особливо улюблене місце паломництва нашого мандрівника; Силоамська купіль і стовпи Силоамські; гора Сіон; дім Заведея; гробівці Давида і Соломона; чисельні єрусалимські брами в мурах Давида і Соломона, Єзекії й Манасії, Ірода Агриппи та імператора Адріяна; монастир святого Дмитра, в якому український мандрівник зустрів чимало "хаджіїв" з Царгорода, Греції, Вірменії та слов'янських країн; монастирі Святого Георгія, Святого Сави, Пророка Іллі, Чесного Хреста та інші; Давидові ставки; річка Йордан, Мертве море, Вифлеєм, гріб Рахилі та низку інших видатних місць. Навіть сучасний турист "на колесах" навряд чи встигнув би побачити так багато, як цей допитливий київський хлопець, ходячи всюди пішки. Звичайно, тут мали значення такі обставини як молодість мандрівника (тоді йому було тільки 25 років), його освіта, добра обізнаність у Біблії, світській та церковній історії, географії, доброзичливе ставлення до представників різних народів та етнічних груп, релігійна віротерпимість. В його описах нема ні расового, ні національного упередження. Нарікання й критика Григоровича-Барського адресовані лише тим, хто був брутальним, вимагачем та невіруючим. Причому віру в Бога паломник пов'язує не виключно з християнством, але й з юдаїзмом та мусульманством.

Цей дивовижний демократизм світоглядних переконань Григоровича-Барського віддзеркалив, очевидно, атмосферу толерантності, яка панувала в його альма-матер - Києво-Могилянській академії, а також, не виключено, і в його родині. Уже в той час Київ був різнонаціональним і різноконфесійним містом, дух якого налаштовував як корінний народ - українців, так і новоприбулих до співпраці й взаємоповаги.

Василь ГригоровичБарський був дуже уважним до деталей, історичних паралелей, різних порівнянь. Він любить "блиснути" своїм знанням біблійних текстів, оповідок із житій святих, а часом навіть цитує інші історичні джерела. Але письменник не був би сином свого часу, митцем слова барокової доби, якби уникнув різних словесних прикрас, легендних "завитків", домислів і метафор. Так, натрапивши на грот Пресвятої Богородиці, він поетично описує, як вона переховувалася тут з Немовлятком і св. обручником Йосипом, коли втікала в Єгипет від Іродових посіпак, які винищували дітей. Не можна не всміхнутися, читаючи те, як паломник серйозно описує чудодійну властивість йорданської води та чудо самозапалювання вогню в храмі Воскресіння у переддень Пасхи Господньої, або пояснює назву Мертвого моря. А назвали його "Мертвим" тому, пояснює у своїх записах Григорович-Барський, що тут загинуло багато людей під час катастрофи, що спіткала міста Содом і Гомору. Це оригінальне пояснення назви моря автор, очевидно, почув від когось із місцевих мешканців. Далі він уже переходить до власних спостережень властивостей Мертвого моря: сіль проступає на березі й подібна на тонкий лід; випраний у цій воді одяг розлазиться по швах і трухлявіє; "тільки до миття тіла ця вода є здорова й помічна, оскільки усяку сверблячку й коросту знищує, тому захожі ефіопи завжди тут миються" (запис зроблено 29 листопада 1726 року).

Григорович-Барський не був священиком, але добре знав церковні обряди, які побутували в його краю. У Богослужіннях в єрусалимських храмах, які він одвідував, завважував місцеві особливості, відмінні від тих, що були поширені на Батьківщині. Його дивує, що під час урочистих свят, коли до храмів приходить більше людей, ніж звичайно, перед ворітьми араби збирають з віруючих щось на зразок данини або мита ("мзду") і не пропускають нікого, хто не дав їм грошей. А першого січня 1727 року в храмі Воскресіння Христового під час Служби Божої зауважив, що архієпископи служили Святу Літургію без митр. Особливе зацікавлення в паломника викликала поява вогню в цьому ж храмі під час передпасхального Богослужіння. Він, очевидно, вірив у його надприродну силу, але спостеріг, що при храмі є люди, які мають кам'яні кресала, викрещують іскри, запалюють свічки і спричиняють появу цього загадкового вогню. В одних випадках український мандрівник демонструє поміркований, раціональний підхід до подібних чудес, а в інших - підвищено емоційний. Це, очевидно, було зумовлено його ґрунтовним знанням природних явищ, як і вразливою поетичною вдачею.

В Єрусалимі прочанин пробув аж до Пасхи Господньої і дуже схвильовано описав це свято. Його можна зрозуміти: не кожному випадає нагода святкувати Христове Воскресіння у тому місці, де ця подія справді відбувалася багато століть тому. Під час Страсного тижня Григорович-Барський був особливо активним. У Горній він відвідав католицькі святині, зокрема францисканський монастир, спостерігав винос Плащаниці та "викликання вогню" в храмі Христового Воскресіння. Цікавий факт: православний Василь не написав жодного критичного зауваження на адресу католицького обряду. Дочекався він і передпасхальних та пасхальних урочистостей, які відзначали православні єрусалимляни. У Велику П'ятницю, коли після виносу Плащаниці люди запалюють свічки й несуть їх до своїх домівок, наш паломник спостерігав цілу феєрію вогню, що справила на нього незабутнє враження. Спостережливий погляд паломника запримітив, що архієрей, який довго служив Чин похорону Ісуса Христа, сам під кінець служби був ледь живий від утоми, і його на руках занесли у вівтарну частину храму, щоби він трохи віддихався та підкріпився.

Ця життєва деталь не завадила українському хлопцеві забути про свою і чужу втому та піддатися впливові незабутнього видовища: "Церква вся повна полум'я вогненного і виглядає, мов ріка вогню, неначе полум'яносні херувими літають храмом Господнім; від нього страх і радість невимовна пронизує єство людини, і в народі панують урочистість і дива великі" (запис зроблено у квітні 1727 р.). В цьому уривку відчувається дар поетичного слова, вміння образно мислити, передавати через метафору монументальність святкового видовища. Таких словесно-поетичних "штрихів" є чимало в розповідях Василя Григоровича-Барського, а надто - в описі біблійних місць святого міста Єрусалима, де він, незважаючи на втому після тривалих попередніх подорожей, відчував особливе піднесення. І в його єстві панували тут, на сивих пагорбах єрусалимських, "урочистість і дива великі"; він наче відчував присутність Бога і покладав на нього свої надії. Його духовний стан можна було б передати словами пророка Ісаї: "І юнаки спіткаються й падають, а ті, хто надію покладає на Господа, - силу відновлять, крила підіймуть, немов ті орли, будуть бігати - і не потомляться, будуть ходити - і не помучаться" (Іс. 40: 30-31).

Василь Григорович-Барський був також непоганим рисувальником, бо в Києво-Могилянській академії викладали образотворче мистецтво включно з рисунком. Він міг навчитися рисувати і в свого брата Івана - знаменитого київського архітектора першої половини ХVIII століття. Отож, за час свого перебування в Палестині Григорович-Барський виконав такі рисунки: Вершина Оливної гори; Храм Гробу Господнього в Єрусалимі; Назарет; Яфа; Печера-гробниця Ісуса Христа в Єрусалимі; річка Йордан; Тиверіядське озеро; Горня; Печера святого Івана Хрестителя поблизу Горньої; Гробівці Авесалома і пророка Захарії; Вифлеєм; монастир Святого пророка Іллі. Можливо, що наш паломник виконав більше рисунків, але не всі вони збереглися. Його твір "Мандри до святих місць в Европі, Азії й Африці" у перших шістьох виданнях (1778-1819 рр.) друкували без рисунків. Лише видавець Микола Барсуков, здійснюючи чергове видання паломницьких спогадів Василя Григоровича-Барського в чотирьох томах (Санкт-Петербург. Православне Палестинське Товариство, 1885-1887 рр.), вмістив у ньому 120 рисунків нашого паломника. На жаль, доля оригіналів зосталася невідома, так само, як і загальна кількість рисунків з цієї багаторічної подорожі. Можна передбачати, що видавець відібрав найкращі рисунки. Вони дуже жваві, життєві, наочні, переконливі та зроблені наче шкіци - швидко, в суто лінійно-штриховій манері, а тому їх можна класифікувати як типові наївні рисунки: вони або цілком площинні, або виконані в лінійній перспективі, часом різномасштабні, поєднують у собі планове та панорамне зображення. Усі рисунки Григоровича-Барського пейзажні, без зображення постатей людей і без перевантаження зайвими деталями. Найкраще йому вдавалися архітектурні краєвиди, храми, монастирі, житлові будівлі. Земля, дерева, гори передані більш умовно. Але скрізь дуже чітко опрацьовані контурні лінії. За своїм стилем рисунки Григоровича-Барського є типовими творами так званої київської народної графічної картинки (кінець ХVII - перша половина ХVIII століть), що мала такі головні ознаки: лінеарність, ясність мотиву та пластична виразність.

Тема "Біблійні узвишшя", неодмінною складовою якої є підтема святого града Єрусалима, - це наскрізна тема української літератури та мистецтва від часів історичного Києво-Володимирового Хрещення і до нашої доби. У свідомості українського народу, як і в його письменників та митців, земний Єрусалим асоціюється із Єрусалимом небесним, який ще має настати, і який в заключній книзі Біблії - "Об'явлення святого Івана Богослова", символічно описаний як Царство Правди. А незабутній внесок у цю вічну тему також зробив і український паломник-християнин та людинолюб Василь Григорович-Барський.

vselenskij-sobor-v-ariminiume-selevkii-vselenskie-sobori-vselenskie-sobori.html
vsem-hristianam-mira-izvestno-chto-takoe-prichastie-ili-hleboprelomlenie-ili-evharistiya-vse-znayut-chto-vo-vremya-etogo-dejstviya-beretsya-hleb-s-molitvoj-blagod.html
vsem-nam-pridetsya-polyubit-drug-druga-kabbala.html
vsem-posledovatelyam-razlichnih-duhovnih-putej-vsem-tem-kto-svoej-mudrostyu-veroj-i-sostradaniem-pomogal-mne-v-moem-puteshestvii-domoj-stranica-11.html
vsem-posledovatelyam-razlichnih-duhovnih-putej-vsem-tem-kto-svoej-mudrostyu-veroj-i-sostradaniem-pomogal-mne-v-moem-puteshestvii-domoj-stranica-19.html
vsem-posledovatelyam-razlichnih-duhovnih-putej-vsem-tem-kto-svoej-mudrostyu-veroj-i-sostradaniem-pomogal-mne-v-moem-puteshestvii-domoj-stranica-8.html
  • klass.bystrickaya.ru/akutagava-ryunoske-susonoo-no-mikoto-na-sklone-let-ryunoske-akutagava-slova-pigmeya.html
  • student.bystrickaya.ru/13pravovoj-status-procedur-i-dokumentov-tehnicheskoe-zadanie-8-proekt-dogovora-13-poryadok-provedeniya-zaprosa-cen.html
  • turn.bystrickaya.ru/plan-raboti-respublikanskih-metodicheskih-obedinenij-pedagogicheskih-rabotnikov-uchrezhdenij-obespechivayushih-poluchenie-srednego-specialnogo-obrazovaniya-na-2010-2011-uchebnij-god-stranica-15.html
  • education.bystrickaya.ru/132-akmeologicheskie-kriterii-i-pokazateli-akmeologiya-uchebnoe-posobie-a-derkach-v-zazikin-spb-piter-2003-256-s.html
  • tetrad.bystrickaya.ru/volfram-fon-eshenbah-parcifal-stranica-11.html
  • prepodavatel.bystrickaya.ru/tema-6-osnovnie-polozheniya-trudovogo-prava-rf-osobennosti-trudovih-pravootnoshenij-medicinskih-rabotnikov.html
  • studies.bystrickaya.ru/glava-17-dogovori-strahovaniya-a-a-batyaev-o-v-bobkova-n-v-vasilchikova.html
  • urok.bystrickaya.ru/pravovoe-regulirovanie-vnutrennego-trudovogo-rasporyadka-spravochnik-po-trudovomu-pravu-material-podgotovlen-s-ispolzovaniem.html
  • pisat.bystrickaya.ru/sravnitelnij-analiz-sootvetstviya-rezultatovege-za-tri-goda-poyasnitelnaya-zapiska-k-dokladu-glavi-administracii.html
  • institut.bystrickaya.ru/takim-obrazom-rezultati-oprosov-pozvolyayut-sdelat-sleduyushie-vivodi-predislovie-4-sharov-a-v-ob-osnovnih-elementah.html
  • znaniya.bystrickaya.ru/razdelu-iii-vestnik.html
  • universitet.bystrickaya.ru/teoreticheskie-voprosi-tematicheskij-plan-pravo-na-zanyatiya-medicinskoj-i-farmacevticheskoj-deyatelnostyu-organizaciya.html
  • crib.bystrickaya.ru/gosudarstvennogo-regulirovaniya.html
  • lesson.bystrickaya.ru/svidetelstvo-nomera-paul-badde-die-welt-5.html
  • books.bystrickaya.ru/dialog-2-risyov-n-yu-aktivnie-prodazhi.html
  • report.bystrickaya.ru/gosudarstvo-i-pravo-yuridicheskie-nauki-bbk-67-byulleten-novih-postuplenij-za-mart-2010-goda.html
  • desk.bystrickaya.ru/pochti-25-tis-opasnih-obektov-v-rf-ne-sootvetstvovali-trebovaniyam-bezopasnosti-v-2011-g-informacionnoe-agentstvo-ria-novosti-11032012.html
  • uchebnik.bystrickaya.ru/v-srednej-obsheobrazovatelnoj-shkole.html
  • otsenki.bystrickaya.ru/russian-association-of-international-forwarders-rossijskaya-associaciya-mezhdunarodnih-ekspeditorov.html
  • literatura.bystrickaya.ru/rekomendacii-po-obsledovaniyu-i-povisheniyu-nadezhnosti-svarnih-stalnih-konstrukcij-estakad-toplivopodach.html
  • lektsiya.bystrickaya.ru/programma-disciplini-opd-f-02-pedagogika-istoriya-pedagogiki-i-obrazovaniya-celi-i-zadachi-disciplini-cel.html
  • znaniya.bystrickaya.ru/rabochaya-programma-uchebnoj-disciplini-gse-f-07-psihologiya-i-pedagogika-stranica-2.html
  • pisat.bystrickaya.ru/sto-velikih-zagadok-xx-veka-stranica-36.html
  • tetrad.bystrickaya.ru/vilmont-e-novie-postupleniya-literaturi-za-2010-god-1.html
  • tests.bystrickaya.ru/krov-drakuli-na-smokinge-novogo-sveta-ili-transformaciya-mifologicheskogo-syuzheta-o-drakule-v-kinematografe-razlichnih-stran.html
  • institute.bystrickaya.ru/glava-deseta-uchebnikt-vklyuchva-temi-otnasyashi-se-do-predmeta-metodologiyata-i-sistemata-na-uchebnata.html
  • teacher.bystrickaya.ru/glava-65-nyu-jorkskim-zhurnalistam-kotorie-izo-dnya-v-den.html
  • letter.bystrickaya.ru/obrazovatelnie-programmi-i-sistema-podgotovki-kadrov-kadri-oboronki-vazhnejshaya-sostavlyayushaya-nauchno-tehnicheskogo-potenciala-rossii-evtihiev-n-n.html
  • holiday.bystrickaya.ru/nauchno-issledovatelskaya-rabota-studentov-v-usloviyah-realizacii-fgos-vpo-nelyubovvm.html
  • college.bystrickaya.ru/-pomosh-invalidam-i-uchastnikam-velikoj-otechestvennoj-vojni-informacionnij-byulleten-mestnogo-samoupravleniya.html
  • uchitel.bystrickaya.ru/put-shou-dao-kniga-3-i-medvedeva-uchenichestvo-aleksandra-medvedeva-pervogo-evropejca-posvyashyonnogo-v-drevnee-uchenie-bessmertnih-moskva-000-nipkc-voshod-1998-stranica-10.html
  • student.bystrickaya.ru/3-informatika-osnovnaya-obrazovatelnaya-programma-visshego-professionalnogo-obrazovaniya-specialnost.html
  • predmet.bystrickaya.ru/sochinenie-lyubi-i-ohranyaj-prirodu.html
  • thescience.bystrickaya.ru/izuchenie-makrokomand-programmi-ms-excel-s-vipolneniem-kontr-raboti-2-e-po-33-makrokomandam-i-d-on.html
  • zadachi.bystrickaya.ru/permanentnij-makiyazh-air-art-momentalnij-zagar.html
  • © bystrickaya.ru
    Мобильный рефератник - для мобильных людей.